Як плакати на знімальному майданчику за командою

Плакати за командою — непросте завдання для багатьох акторів. У цій статті зібрані практичні поради, які допоможуть тобі заплакати саме в той момент, коли цього вимагає режисер.

У театрі плакати зазвичай легше, ніж у кіно. Поступове наближення до кульмінаційної сцени дає акторам змогу повністю зануритися в образ персонажа, і сльози приходять самі собою.

Театральні актори вдаються до емоційних технік: перебування «тут і зараз», звернення до власних спогадів, уявне програвання майбутніх моментів, які можуть викликати сльози.

У кіно все значно складніше. Актор може щойно повернутися з обідньої перерви або закінчити зйомку комедійної сцени — і раптом йому потрібно плакати. Як це зробити?

Різні актори знаходять різні підходи. Одним сльози даються важко, іншим — легко. Головне — спробувати різні методи й через практику знайти те, що спрацьовує саме для тебе.

Практичні поради #

Ось кілька прийомів, які допоможуть заплакати за командою:

1. Пий достатньо води: перед сценою добре зволож організм — це полегшує сльозовиділення.

2. Знай своє «плаче обличчя»: зрозумій, як виглядає твоє обличчя, коли ти плачеш. Допомагають фізичні орієнтири: опущені брови, заплющені очі, стиснуті губи, опущені куточки рота, нахилена голова.

3. Мигати — чи ні: як не дивно, швидке моргання може спровокувати сльози. Спробуй помиготіти кілька разів, потім злегка потри заплющені очі й відкрий їх, не моргаючи. Очі можуть злегка защипати — і сльози з'являться самі.

4. Штучні засоби: деякі актори наносять ментоловий стік або бальзам для губ під очима (не в очі) — це злегка подразнює шкіру й стимулює сльозовиділення. Можна також скористатися очними краплями або нарізаною цибулею. Легке дмухання в очі або вазелін під нижніми повіками створять ефект «щойно поплакав».

5. Язик донизу: опусти язик до дна рота й відтягни його назад — це може викликати пригнічений позіх, а слідом за ним — сльози.

Сила стриманості #

Як би дивно це не звучало, інколи найпотужніший спосіб зіграти плач — це не плакати.

Отримавши нищівну звістку на людях, більшість із нас намагається приховати сльози, аби виплакатися на самоті. У кіно саме ця стриманість — зусилля не показати почуттів — може справити на глядача значно сильніше враження, ніж відкритий плач. Глядач хоче, щоб персонаж заплакав, закричав, виплеснув біль назовні. Але саме тому, що актор тримає емоції всередині, відчуття болю стає нестерпнішим. Ця сцена з фільму Чотири весілля і похорон чудово ілюструє силу стриманості.

Пам'ятай: без регулярних тренувань плакати за командою не вийде. Не можна розраховувати на те, що це спрацює само собою, якщо ти не відпрацював цю навичку десятки разів. Практикуйся й шукай техніки, які підходять саме тобі.